Взаємовідносини з Творцем і ближнім-
Це основне в житті усіх людей:
Чи в серці є володарем Всевишній,
Чи любимо людей так, як самих себе.
Що центром є життя? Хто найцінніший в світі?
Чи серце не черстве до ближнього проблем?
Який характер маємо? Чи вміємо ми жити
По Слову Божому чи врозріз з ним ідем?
Який я слід залишу після себе?
Як я служу брату й сестрі - Тілу Христа?
Більше плодів принести може треба
З любов"ю в серці, яка ніжна і проста?
Своїм життям що світові говорю?
Чи бачать грішники в моїм житті Христа?
Чи дітям я відкрила Божу волю?
З людьми якими проживу життя?
До Божої сім"ї якої я належу?
Як я відношусь до братів, сестер?
Чи я вміщати кожного з них можу?
Чи я віддам за них саму себе?
Мета мого життя...Що входить в це поняття?
У сферах всіх відобразить Христа,
Служачи іншим, несучи їм щастя,
Творцю цим самим завжди догоджать.
Хочу служить тому, що вічне й непідвладне часу,
На кожнім місці, зараз, ось тепер.
Нехай в моїм житті Божа любов не гасне,
Бог є любов-Христос за мене вмер.
Ольга Назарова,
Украина
Ти все розставиш на свої місця, мій Боже.
Лиш Ти надійний, вірний, Боже мій.
НавЕсти лад у всім мені Ти допоможеш.
Вся довіряюся, Господь, лише Тобі. Амінь.
Прочитано 3755 раз. Голосов 1. Средняя оценка: 5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Поэзия : Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
